Ситуація в тимчасово окупованому Бердянську

22 січня 2026, 11:29

Ситуація в тимчасово окупованому Бердянську

Тимчасова окупація Бердянська Російською Федерацією стала важким випробуванням для міста та його мешканців. Вона супроводжується системними порушеннями прав людини, руйнуванням соціальної й медичної інфраструктури, примусовою зміною освітнього та культурного простору, а також постійним психологічним тиском на цивільне населення. Усі ці явища мають чіткі ознаки репресивного окупаційного режиму та вписуються в загальну модель управління, яку Росія застосовує на захоплених територіях півдня України.

Примусова паспортизація

Ключовим інструментом контролю та примусової інтеграції населення стала так звана паспортизація. Мешканців Бердянська змушують отримувати російські паспорти під загрозою втрати доступу до медичної допомоги, соціальних виплат, працевлаштування та базових адміністративних послуг. Відмова від громадянства держави-окупанта фактично прирівнюється до нелояльності й тягне за собою посилений тиск, ризик переслідувань та обмеження свободи пересування. Таким чином окупаційна влада використовує паспортизацію як інструмент політичного шантажу й демографічної інженерії, грубо порушуючи норми міжнародного гуманітарного права та намагаючись легітимізувати незаконну анексію українських територій.

Права людини та репресивна політика

У Бердянську регулярно фіксуються незаконні затримання, тортури, насильницькі зникнення та примус до співпраці з окупаційною адміністрацією. Окремим напрямом тиску стали переслідування релігійних громад і зникнення священнослужителів, що грубо порушує право на свободу віросповідання. Важливим інструментом репресій стало так зване квазісудочинство. Окупаційні «суди» ухвалюють багаторічні вироки цивільним особам за сфабрикованими звинуваченнями у «державній зраді». Так, мешканців міста засуджують на десятки років позбавлення волі без дотримання елементарних стандартів справедливого суду та міжнародного права.

Тиск на родини, дітей та інформаційний простір

Особливо цинічною є політика тиску на родини з дітьми. Батьків, чиї діти продовжують навчатися в українських онлайн-школах, залякують штрафами, погрозами позбавлення батьківських прав і адміністративними переслідуваннями. Таким чином окупаційна влада грубо порушує право на освіту, приватне життя та свободу вибору. Паралельно встановлено повний контроль над інформаційним простором. Українські медіа ліквідовані, натомість мешканцям нав’язують російські телеканали й радіостанції з відверто пропагандистським контентом. У таких умовах доступ до незалежної інформації фактично заблокований.

Соціальний та психологічний вимір

Життя в окупованому Бердянську супроводжується постійним психологічним тиском. Обшуки, перевірки особистих даних, так звані «фільтраційні» заходи та загроза репресій стали буденністю. Частина мешканців змушена пристосовуватися до нових умов, інші позбавлені можливості виїхати, зокрема люди похилого віку та соціально вразливі групи. Соціальна й медична інфраструктура міста зазнала значних втрат. Доступ до базових послуг суттєво обмежений, що безпосередньо впливає на якість життя та здоров’я населення.

Освіта та мілітаризація молоді

Освітня політика окупаційної адміністрації спрямована на примусову русифікацію. З навчальних закладів вилучають українські підручники, впроваджують російські освітні програми та ідеологічно навантажені дисципліни. Особливе занепокоєння викликає залучення дітей до воєнізованих структур і рухів, що є формою мілітаризації та ідеологічного впливу на неповнолітніх. Попри тиск, частина педагогів відмовляється співпрацювати з окупаційною владою, ризикуючи власною безпекою та свободою.

Культура та релігійна ідентичність

Окупаційна політика системно спрямована на демонтаж української культурної присутності. Українська мова, історія та національна символіка витісняються з публічного простору, натомість нав’язується російський імперський наратив. Релігійні громади, які не демонструють лояльності до окупаційної влади, зазнають переслідувань, обмежень або фактичної заборони діяльності.

Криза системи охорони здоров’я

Медична система Бердянська перебуває у стані глибокої кризи. Лікарні укомплектовані лише наполовину, катастрофічно бракує вузьких спеціалістів, а на десятки тисяв мешканців припадають одиниці лікарів. Більшість українських медиків були змушені залишити місто через загрози безпеці. Спроби окупаційної адміністрації компенсувати дефіцит кадрів за рахунок приїжджих медиків або студентів виявилися неефективними. При цьому фіксується тиск на лікарів, вимоги демонструвати лояльність та погрози втрати роботи.

Вплив окупації на життєві умови та соціально-економічну ситуацію

Окупація призвела до системного погіршення базових життєвих умов. Перебої з газом, водопостачанням і електроенергією стали звичним явищем. Відключення відбуваються без попередження, що ускладнює повсякденне життя та створює загрози для здоров’я і функціонування міської інфраструктури. Економічна ситуація також критична. Відсутність туристичного сезону, закриття готелів, кафе й малого бізнесу залишили тисячі людей без роботи та доходів. Це спричинило зростання соціальної напруженості й різке зниження рівня життя.

Соціально-психологічний стан мешканців характеризується атмосферою страху й тотального контролю. Самі бердянці порівнюють своє життя з існуванням у колонії, де кожен крок перебуває под наглядом. Показовим є вимушене використання двох телефонів – одного для спілкування з Україною, іншого для контактів, які контролює окупаційна влада. Додатковим чинником напруженості стало заселення міста громадянами Росії. За свідченнями місцевих мешканців, у місто масово завозять так званих «спеціалістів» — співробітників окупаційної адміністрації, силових структур, освітян і медиків з РФ, яких розселяють у відібрані квартири та будинки бердянців, що виїхали або були змушені покинути житло. Частину нерухомості передають без компенсації, іншу за заниженими цінами чи через примусові «перереєстрації» за російським законодавством. Нова хвиля заселення змінює соціальну структуру міста й виконує функцію постійного нагляду. У результаті формується атмосфера недовіри й страху, коли будь-яка побутова взаємодія може обернутися доносом або репресіями.

Отже, ситуація в окупованому Бердянську є проявом масштабної гуманітарної кризи. Вона поєднує масові порушення прав людини, руйнування освітнього й культурного середовища, мілітаризацію дітей, економічний занепад і фактичний колапс системи охорони здоров’я. Ці практики мають ознаки воєнних злочинів і злочинів проти людяності та потребують чіткої міжнародної правової оцінки й реагування.